«Громадська синергія» – проект, метою якого є посилення впливу громадськості на темпи та якість реалізації євроінтеграційних реформ в Україні через активізацію двох проєвропейських Платформ:

Проект фінансується Європейським Союзом, співфінансується та реалізується Міжнародним фондом «Відродження»

03-07-2019
Східне партнерство

Більше безпеки та перспектива членства в ЄС: як варто змінити Східне партнерство

Ініціатива Європейського Союзу Східне партнерство (СхП), народжена у 2009 році, святкує своє десятиліття. Це достатній час для усвідомлення та оцінки успішності та водночас – критичний час для визначення майбутніх перспектив.

СхП – формат, ініційований спільно Польщею і Швецією як відповідь на створений роком раніше, за пропозицією Франції, Союз для Середземномор’я. Польсько-шведський тандем прагнув виокремити із загальної Європейської політики сусідства країни на схід від ЄС та пов’язати їх спільними або принаймні схожими цілями та інтересами.

Як і 10 років тому, нині тривають дискусії, що Східне партнерство дає Україні, яка від нього додана вартість для європейської інтеграції. Про це говорили і на конференції “10 років Східного партнерства: від досягнень до майбутнього”, що зібрала у Києві країн-членів ЄС та держав-учасниць СхП.

Кроки вперед без стратегічної мети

Як стверджувала Єврокомісія у 2008 році, Східне партнерство мало посилити відносини між ЄС і шістьма країнами-партнерами, підтримати демократичні й ринкові реформи та “слугувати стабільності, безпеці і процвітанню ЄС, партнерів і всього континенту”.

Поглибити стосунки справді вдалося.

Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з Україною, Грузією і Молдовою підписані у 2014 році, угода про всеохопне і посилене партнерство з Вірменією – у 2017 році, того ж року розпочалися переговори про нову угоду з Азербайджаном. А от з Білоруссю досягти подібного прогресу не вдалось.

Але, як заявив на конференції у Києві Штефан Фюле, колишній єврокомісар з питань розширення та сусідства (2010-2014), Східне партнерство все ж змінило політичну карту в Європі.

Внутрішні реформи, як вони задумувались десять років тому, стали можливими лише в трьох країнах, які заявили про свої цілі вступу до ЄС – та підписали угоди про асоціацію. Три інші держави-партнери не мають бажання вдаватися до європейських реформ, а Вірменія і Білорусь навіть не можуть цього робити, бо вони повинні слідувати критеріям Євразійського економічного союзу та ОДКБ.

Безмовним успіхом стали безвізові режими з трьома асоційованими країнами.

А головним провалом СхП можна назвати стабільність і безпеку.

Хоча формат і ставив це як пріоритет, але безпекова ситуація у регіоні лише погіршилась – до неврегульованих конфліктів у Нагірному Карабаху, Абхазії, Південній Осетії і Придністров’ї додались окупований Росією Крим та війна РФ проти України на Донбасі.

Та й Білорусь не лишається осторонь, якщо зважити на те, як Росія, вже не приховуючись, працює над її повною інтеграцією (тобто – поглинанням).

До успіхів Східного партнерства можна додати постійно діючий формат багатосторонньої співпраці між ЄС і партнерами. І хоча він приносить мало практичних результатів – але залишається майданчиком для спроб налагодити регіональну співпрацю. А ще – створення міжпарламентської асамблеї Україна-Грузія-Молдова та Парламентської асамблеї ЄВРОНЕСТ (ЄС – Східні сусіди).

Головною ж проблемою Східного партнерства є відсутність стратегічного бачення розвитку цього формату.

Країни, які висловлюють наміри вступити до ЄС (і Україна зокрема), вважають СхП обмеженим за цілями, оскільки формат не надає перспектив членства. З цим погодилися і Штефан Фюле, і представник з питань СхП з МЗС Польщі Ян Хофмокл.

СхП очима країн-партнерів

Рівень проблематики в рамках Східного партнерства, а так само оцінка досягнень та визначення перспектив – відмінні у кожній з країн-партнерів.

Варто відзначити, що найактивніше діяльністю Східного партнерства опікуються організації громадянського суспільства – вони мають більше спільних точок дотику, ніж на урядовому рівні.

За минулі 10 років змінилися і підходи кожної окремої держави.

Вірменія та Азербайджан спочатку мали амбітніші цілі в рамках СхП та навіть вели переговори щодо угод про асоціацію, однак пізніше вирішили відмовитися від такої ідеї та обрали формат угод про партнерство. Ключовою причиною пониження рівня співпраці з ЄС став фактор Росії та її тиск на уряди в Баку, Єревані і Мінську, а також відсутність у СхП механізмів протидії російському впливу.

Україна, Грузія і Молдова, без сумніву, досягли в рамках СхП більшого – ми маємо угоди про асоціацію, створено ЗВТ, працює безвізовий режим, розширюється секторальна інтеграція.

Поза тим, невирішеним залишається велике коло проблем, включаючи протидію корупції та деолігархізацію. Представники Грузії та Молдови на конференції в Києві зазначали проблему посилення антизахідних настроїв та небезпеку зміни курсу країн на членство в ЄС – під впливом з Росії, а також через невизначеність з боку Брюсселя щодо перспектив майбутнього членства трійки асоційованих держав у Євросоюзі.

Що зміниться після 2020 року?

Швидше за все, бачення майбутнього СхП буде презентоване під час головування Німеччини в ЄС у другій половині наступного року – саме тоді завершується імплементація програми партнерства “20 досягнень до 2020”.

Наразі немає чітких обрисів, як розвиватиметься ініціатива далі, але певні пропозиції, чи то прагнення, звучать і в ЄС, і в столицях країн-партнерів. Доречним є висловлювання Олександра Сушка, виконавчого директора Міжнародного фонду “Відродження”:

Чи згадають у 2029 році про 20-річчя Східного партнерства? Без нового пошуку і привнесення нових ідей відповідь є нечіткою“.

Перш за все, Євросоюз має визначитись, чи є для нього регіон Східної Європи буфером “in between” чи проєвропейським простором? Чи вважає він СхП механізмом інтеграції чи лише політикою ЄС щодо східних сусідів?

Щоби дати правильну відповідь на ці питання, слід повернутись до цілей СхП, за якими цей регіон мав би стати простором стабільності, безпеки і процвітання. Десять років тому ці цілі були обмежені до політичної асоціації та економічної інтеграції. Нині, наблизившись впритул до їх досягнення, Україна, Грузія і Молдова потребують їхньої зміни та закріплення перспектив членства в рамках Східного партнерства.

І хоча ці перспективи сьогодні неактуальні для Азербайджану, Білорусі і Вірменії, але без їх визначення важко розраховувати на зміну позицій цих країн.

Відсутність конкретики на тлі потужного впливу РФ шкодить євроінтеграційним процесам на просторі СхП.

Заступник міністра закордонних справ України Василь Боднар наголошує, що ЄС мав би виокремити три країни, що підписали угоди про асоціацію, та поставити для них амбітну мету – вступ до Євросоюзу.

А у найближчій перспективі, як зазначив український заступник міністра, Брюсселю варто зосередитись на допомозі Україні, Грузії і Молдові повністю імплементувати угоди про асоціацію, що допоможе підготувати і наблизити ці країни до перспективи членства.

Серед інших ідей посол Ян Хофмокл згадав ідею зони вільної торгівлі на просторі СхП (схожу на ту, що існує в регіоні Західних Балкан), а також про посилення участі громадськості країн-партнерів у процесі ухвалення рішень в рамках СхП. Також лунає ідея запровадити ротаційне президентство країн-партнерів в Східному партнерстві, як це має місце в ЄС. Але така ідея повинна мати під собою дві опори – бажання усіх країн-партнерів брати на себе відповідальність за головування та наявність фінансових інструментів для його забезпечення.

У більш практичному сенсі Східне партнерство мало б отримати фінансові механізми, необхідні для досягнення визначених цілей, та стати більш відчутним для простих людей.

Є завдання, які реально виконати вже у найближчі роки.

Це – скасування плати за роумінг; зменшення плати за банківські перекази; заміна кредитів на фінансові трансфери; проєкт виробництва електромобілів в Україні; можливість країн-партнерів приєднатися до безпекових проєктів в рамках PESCO; створення відділень європейського коледжу в Україні; розвиток транспортних коридорів у регіоні СхП тощо.

Можуть бути й інші ініціативи та проєкти – головне, щоб вони охоплювали якомога більше країн-партнерів, а їхні результати були відчутними для громадян.

Питання безпеки в регіоні СхП у наступні роки залишатиметься важливим і потребуватиме складних рішень з врегулювання численних конфліктів та протидії російській агресії. Відповідно, ЄС має виробити чітку політику щодо Росії, яка стала джерелом нестабільності для усього регіону.

Відчуваючи підтримку з боку Брюсселя, країни-партнери могли б ефективніше протистояти негативним впливам з боку Кремля. Без цього розрив між лідерами та відстаючою групою всередині Східного партнерства буде тільки поглиблюватись. Усупереч ідеї про те, що простір СхП має інтегрувати, а не розділяти.

Автор: Віталій Мартинюк, Центр глобалістики “Стратегія ХХІ”

Текст підготовлений із використанням результатів міжнародної конференції “10 років Східного партнерства: від досягнень до майбутнього”, проведеній у Києві спільно Представництвом Фонду Конрада Аденауера в Україні, Міжнародним фондом “Відродження”, проєктом “Громадська синергія”, Центром глобалістики “Стратегія ХХІ” та Українською національною платформою Форуму громадянського суспільства Східного партнерства (УНП ФГС СхП)

Джерело: Європейська правда

Статті в ЗМІ
135 запросов за 0,514 секунд.